СКАЗ

Сказ - гостра вірусна хвороба, яка виникає після укусу інфікованою твариною і характеризується розвитком тяжкого енцефаліту.

Етіологія сказу

Збудник належить до родини аденовірусів. Він нестійкий у зовнішньому середовищі. При кип'ятінні і в розчинах лізолу та хлораміну гине за декілька хвилин.

Епідеміологія сказу

Джерелом інфекції є переважно собаки, вовки, лисиці, коти, дуже рідко - травоїдні тварини. В останнє десятиліття на території України основним джерелом інфекції були дикі тварини - лисиці, єнотовидні собаки, борсуки, куниці (разом до 59 %) і коти (ЗО %). Інфекція передається при укусах, ослиненні, подряпанні. Найнебезпечнішими є укуси в ділянці голови і кисті. У слині зараженої тварини вірус з'являється за 10 днів до перших проявів сказу і перебуває в ній протягом усієї хвороби. Частіше хворіють жителі сільської місцевості. Спостерігається деяка літньо-осіння сезонність заражень.

Патогенез сказу

З місця проникнення вірус сказу по нервових волокнах досягає головного і спинного мозку, де розмножується і накопичується у нейронах. Виникають вогнищеві зміни мозкової тканини і набряк, крововиливи, дегенерація клітин. При гістологічному дослідженні знаходять специфічні внутрішньоклітинні включення - тільця Бабеша-Негрі. По відцентрових нервових шляхах вірус потрапляє у слинні залози і виділяється зі слиною. Внаслідок ураження центральної нервової системи підвищується її рефлекторна збудливість і згодом розвиваються паралічі.

Клініка сказу

Інкубаційний період триває від 7 діб до 1 року. У перебігу хвороби розрізняють 3 стадії: передвісників, збудження і паралічів. У стадії передвісників, яка триває 1-3 дні, у місці укусу з'являються неприємні відчуття (біль, печія, заніміння, свербіння), почервоніння і набряк. Провідним у цей час є симптомокомплекс неспокою: відчуття туги і страху, похмурі думки, занепокоєння. У зв'язку з цим хворий пригнічений, відмовляється від їжі, погано спить, уникає людей. Стадія збудження характеризується розвитком приступів гідрофобії (водобоязні) - дуже болючих спазмів глотки і гортані з шумним диханням і навіть його зупинкою. Вони виникають при спробі пиття, а згодом навіть при погляді на склянку з водою або слові «вода». Внаслідок рефлекторної збудливості судома розвивається у відповідь на посилений рух повітря (аерофобія), яскраве світло (фотофобія), голосний звук (акцето4юбія). Можуть приєднуватися слухові та зорові галюцинації. Періодично виникають приступи психомоторного збудження, під час яких хворий зривається з ліжка, кричить, може проявити агресивність. Пульс сягає 140-160 за 1 хв. Шкіра волога, вкрита краплями поту. Виділяється дуже багато слини. Риси обличчя різко загострюються. Через 2-3 дні стадія збудження змінюється на стадію паралічів (м'язів кінцівок, язика, обличчя). Смерть настає від паралічу дихання і падіння серцевої діяльності. Іноді хвороба починається без передвісників, зі збудження або відразу з паралічів, може перебігати з вираженими ознаками ушкодження довгастого мозку і мозочка. Діагностика грунтується на характерній клінічній картині і анамнестичних даних про укус. Прижиттєво можна виявити антигени збудника у відбитках рогівки і виділити вірус з слини або слізної рідини. У довгастому мозку померлих знаходять тільця Бабеша-Негрі. Диференціальну діагностику проводять для відмежування сказу від правця, менінгоенцефаліту, поліомієліту, ботулізму, отруєння атропіном, істерії.

Лікування сказу

Лікування симптоматичне. Хворий має перебувати в ізольованій кімнаті. Систематично вводять снодійні, болезаспокійливі та протисудомні засоби. Прогноз несприятливий, усі хворі гинуть.

Профілактика сказу

Профілактика полягає у боротьбі з епізоотіями і запобіганні захворюванням людей. У природних осередках необхідно регулювати чисельність лисиць і вовків. У містах і селах систематично відловлюють бродячих собак і котів, імунізують домашніх і службових собак проти сказу, слідкують за дотриманням правил догляду за ними (обов'язкова реєстрація, носіння намордника, додержання заходів безпеки при перевезенні). При укусі рану промивають водою з милом, обробляють спиртом і розчином йоду спиртовим. Відсікати краї рани і накладати шви в перші дні протипоказано. При проведенні антирабічних щеплень слід суворо дотримувати інструкції Міністерства охорони здоров'я. Безумовним показанням до щеплення є укус скаженої тварини або тварини, даних про яку немає. В такому випадку хворому вводять антирабічний імуноглобулін і призначають повний курс ін'єкцій антирабічної вакцини. Якщо укус зроблений відомою здоровою твариною, за нею наглядають протягом 10 днів. У разі тяжких укусів (в голову, кисті) потерпілому проводять щеплення за умовними показаннями: вводять антирабічний імуноглобулін (0,25-0,5 мл/кг маси тіла) і антирабічну вакцину (2-4 рази).

Кiлькiсть переглядiв: 250

Коментарi